воскресенье, 23 марта 2008 г.

Граф О.О. Бобринський

1868 року після смерті родоначальника смілянської гілки роду Бобринських Олексія Олексійовича керування маєтками взяв на себе його син Володимир Олексійович (1824 -1898).
По закінченні Петербурзького університету він вступив на військову службу, брав участь у Кримській війні (1853 -1856) та обороні Севастополя, будував Петербурзько-варшавську залізницю, був товаришем міністра та виконуючим обов'язки міністра транспорту (1869 - 1871). Генерал-лейтенант (1870), член Державної ради (1869-1871), особа, наближена до імператора Олександра II.
Вийшовши у відставку, 1871 року оселився в Смілі. Обирався Черкаським предводителем дворянства, але цілковито присвятив себе сільському господарству. Він увів до сівообігу значну кількість ярової, а пізніше озимої пшениці, яка згодом витіснила ярову й посіла перше місце серед зернових культур південно-західного краю.
Але особливо граф піклувався про розвиток вітчизняного цукроваріння. Завдяки його кмітливості було вжито заходів щодо запобігання кризі в цукровій промисловості.
Особливою подією для Володимира Олексійовича стала залізниця, що з'єднала Смілу з Фастовом та Знам'янкою. Це був надзвичайний поштовх для розбудови та розквіту міста! За його сприяння відкрито Технічні класи, які готували технологів-цукроварів для всієї країни, та Міністерське однокласне училище для хлопчиків та дівчат, з'явилася перша в місті бібліотека.
У Смілі, для якої зробив так багато, знайшов Володимир Олексійович свій і останній притулок. Його могила, так само як і Успенська церква, не збереглися. Зараз на тому місці на перетині вулиць Артема і Петровського встановлено пам'ятний знак. Володимирівкою названо на честь графа залізничний роз'їзд. Ділянка нинішньої вулиці Леніна від залізничного переїзду до перетину з вулицею Свердлова була раніше Володимирською...
Наймолодший із його братів Лев Олексійович Бобринський (1829 - 1913) продовжив справу Володимира Олексійовича. Він також закінчив Петербурзький університет і пройшов військову службу. Отримав контузію під час оборони Севастополя й у чині штаб ротмістра вийшов у відставку.
Хоч і в похилому віці, Лев Олексійович доволі енергійно узявся до справи: близьке знайомство з культурним веденням великого господарства дало йому можливість збільшити доходи маєтків. На ЗО % виросли площі посівів цукрових буряків, а за рахунок внесення добрив і захисту рослин від шкідників урожайність культури підвищилась.
Значно зросла продуктивність цукрових заводів завдяки реконструкції, проведеній згідно з новітніми вимогами техніки. В 1903 -1904 роках масштабною організаційною реформою став перехід на роботу в три зміни з 8-годинним (замість 12-годинного) робочим днем зі збереженням заробітної плати. Для постійних працівників будувалось житло. Дбав власник і про культурний відпочинок робітників і службовців: при заводі був духовий оркестр, побудовано театр на 350 місць (окрім вистав там проводились лекції з медицини та гігієни). Щорічно на Різдво влаштовували ялинку для дітей працівників і кожна дитина отримувала подарунок за рахунок заводу. Тепер у технічному училищі безкоштовно навчалось 135 юнаків. На утримання закладу щорічно виділялось 2700 рублів.
Коли 1912 року здоров'я Лева Олексійовича погіршилося, за спільним бажанням власників Смілянського маєтку керування перейшло до його небожа Георгія Олександровича.
Ще один представник цієї сім'ї Олексій Олександрович Бобринський (1852 -1927) вів велику наукову, політичну та громадську роботу. Депутат III Державної думи, з 1912 року - член Державної ради, з 1915 - товариш міністра внутрішніх справ, з 1916 міністр землеробства. На початку 1917 року знову призначений до Держради.
Він доклав зусиль до створення історичних музеїв у Москві, Петербурзі, Києві. Був президентом Імператорської археологічної комісії. Золотий гребінь, знайдений ним під час розкопок скіфського кургану Солоха в Таврійській губернії, зараз знаходиться в Ермітажі. Олексій Олександрович - автор наукової розвідки "Кургани й випадкові знахідки поблизу м.Сміли". Емігрував із Радянської Росії 1919 року.
Безжальний 1917 рік розвіяв представників роду Бобринських по світу, але де б вони не жили - не розгубили найкращих якостей істинних аристократів: честі, високої духовності, готовності служити Вітчизні. їхні долі частина нашої історії.


Смілянський природничо-математичний ліцей
Асоційована школа ЮНЕСКО
ІІІ-Б курс (10-Б клас), Дрібін Антон

Комментариев нет: