Про рідне місто Смілу

1542 Офіційна дата народження Сміли
1709 Діє козацьке городове самоврядування.
1741 В містечку 280-300 дворів, в яких проживає 2 - 2,5 тисяч чоловік.
1742 Князем Любомирським збудовано дерев'яну фортецю.
1773 Місту надано привілей на Магдебурзьке право.
1781 "Сміла - головне місто серед 40-50 сіл на Україні. Містечко
дерев'яне, населене селянами. Землі, які належали місту, мали більше 12 квадратних миль площі (1 англ. кв.миля - 1609,34 кв.м)" (Жан-Генріх Мюнц "Мальовничі подорожі Польщею та Україною").
1793 –1794 Сміла - центр однойменного повіту. Потім - містечко
Черкаського повіту.
1795 У Смілянських володіннях графа О.Самойлова мешкає 1747
чоловік осілого населення та 435 неосілих, з них 50 ремісників,
9 шевців, 6 ткачів, 8 кравців. Решта - землероби.
1838 Початок розвитку цукропереробної галузі в місті.
1845 8 тисяч жителів, 755 будинків, 60 крамниць, одна корчма,
10 заїжджих дворів; буряко-цукрові, 3 цегельні і 2 винокурних і 2 шкіряних заводи, 10 млинів.
1860 12,6 тисяч жителів. 4 православні церкви, католицький костел,
каплиця розкольників, синагога, 2 єврейських молитовних
будинки. Мировий суд, канцелярія судового допиту, земельна управа, станції - поштова і телеграфна. 176 крамниць, 255 ремісників. Аптека, волосна лікарня на 25 ліжок. Двічі на тиждень - базари, двічі на рік – ярмарки (за Л.Похилевичем).
1876 Через місто пройшла залізниця, відкрито станцію Бобринську.
1879 На 9 фабриках і заводах Сміли вироблено продукції на понад
4 млн. карбованців - це більше, ніж того ж року випустило 76
заводів і фабрик Києва (В.І.Ленін "Розвиток капіталізму в Росії").
1887 При рафінадному заводі відкрито центральну телефонну станцію.
1889 18 великих підприємств, де зайнято 1130 робітників.
Працює завод з виробництва гасу для освітлення вулиць.

Початок XX ст.

20 тисяч жителів.
23 фабрики і завода.
13 соборів, церков, молитовних будинків.
10 шкіл.
71 % селянських господарств -
безземельні і малоземельні,
52 % - безкінні.
З ресторани, 81 купець.
1917 Населення міста - 29 тисяч чоловік. Крім великих цукрового і
рафінадного заводів, кілька дрібних підприємств: механічні майстерні, 6 шкіряних заводів, пивзавод, 2 маслобойні, миловарний, свічковий та жиросальний заводи, вальцовий млин, олійниці. 67 магазинів і пунктів громадського харчування. Чверть усіх вулиць - бруковані.
1923 Сміла - адміністративний центр однойменного району.
1927 Збудовано електростанцію. Закладено машинобудівний
завод союзного значення.
1938 Початок будівництва першої черги міського водогону, електрифікації міста, прокладено перші пасажирські автобусні маршрути.
До початку Великої Вітчизняної війни Сміла - розвинене місто обласного підпорядкування з 35-тисячним населенням. Працює 14 промислових підприємств і 11 артілей промкооперації, 2 лікарні, 10 загальноосвітніх шкіл, механіко-технологічний технікум, 2 школи фабрично-заводського навчання. Центри культурно-освітньої роботи - 7 клубів, 5 бібліотек та 6 стаціонарних кіноустановок.
1972 Розпочато будівництво радіоприладного заводу.
1973 Проведено природний газ.
1980 –1990 Забудовано багатоповерхові житлові мікрорайони
№ 13,49,53.
Відкрито новий шляхопровід через залізничну колію Знам'янка-Миронівка.
Створено Нижній парк.
2005 Сміла - місто обласного підпорядкування. Районний
центр. Населення - 69,8 тисячі осіб. 20 великих підприємств
різної форми власності. 354 малих підприємств, 3160 приватних підприємців. 204 магазини, 164 торговельні кіоски та павільйони, 61 підприємство громадського
харчування, 124 об'єкти побутового обслуговування.

Граф Олексій Олександрович Бобринський
Внесок Олексія Олексійовича Бобринського в розбудову нашого міста добре відомий. В історію Сміли, всієї історичної Київщини назавжди увійшло ім'я графа-економіста, графа-цукрозаводчика, графа-агронома, графа-винахідника.
Як згадував Петро В'яземський, "граф Бобринський був людиною захоплень, завжди благородних і чистих". Лише в Смілі завдяки його зусиллям збудовані пивоварний завод (1838), механічний завод (1840), головний завод з переробки цукру-піску на рафінад. 1842 року стала до ладу найбільша в повіті безплатна лікарня на 100 ліжок, названа графом після смерті коханої дружини Софіївською. На утримання лікарні щороку Бобринський виділяв 10 тисяч карбованців сріблом. 1864 року відкрито парафіяльну школу при рафінадному заводі. Так було започатковано народну освіту в містечку.
О.О.Бобринський був директором першої в Російській імперії залізниці, йому належить проект залізниці, що з'єднала Київ з країнами Балтії та Одесою. Він перетворив Київ на цукрову столицю світу. Граф був одним із перших фотографів, чиї знімки були удостоєні дипломів на багатьох виставках.
На меморіальній дошці зведеного на пожертви громадян пам'ятника, відкритого в Києві 6 лютого 1872 року, напис: "Корисній діяльності О.О.Бобринського".
Славні справи батька продовжили його сини: Олександр, Володимир, Лев. Крім державної діяльності, багато вони робили і для розвитку містечка, де знаходився родовий маєток. Сміла зобов'язана їм будівництвом залізниці, станції Бобринської і залізничних підприємств при ній, облаштуванням селищ, розширенням і реконструкцією діючих заводів, створенням навчальних закладів, будівництвом суспільних, культурних і культових споруд.