Вовчок

Гайдамаки дерли Смілу разів три чи що. У перший раз як прийшли, то пані заховалась у льоху, а панна у грубі; тільки панну таки знайшли і замок пограбували. А потім узяли панну і хлопця Федірка та вивели аж до Курилової могили, а там ватажко змилувавсь та й каже:
- Іди ж, панно, та моли за мене Бога, а то б ти на цій могилі полягла!
І хлопця Федірка пустили. А це було зимою. Панна ж таки хоч у черевиках бігла по снігу, а Федірко босий.
А вдруге приходив ватажко Вовчок та й став коло Костянтинова, у Шолудьковім садку; душ їх десяток тільки. Стоїть він там, а полк поляків, почувши, що тут гайдамаки зібрались, сягнув аж із Білої Церкви та й наткнувся на той садок. А Вовчок як вискочить звідти, то жовніри назад! А Вовчок той і сам невеличкий - тільки плечистий, шельма - і на невелич­кому конику, та як узяв їх гнать, то так ратищем і на той, і на той бік їх і кладе. А на ньому був кожанок; то з-під того кожанка кров так і ллється, що по ратищі біжить у рукав. Та як догнав до смілянської греблі, і вони вскочили у Смілу, тоді вернувся та й каже:
- Отак Вовчок жене ляхів полчок!
P. S.: „Вовчок” – це український переказ, вийнятий з літературних пам'яток і записаний з уст народу. Проте українська наука до цього часу не може похвали­тися ні систематичним збірником українських переказів, ні спробою охопити їхню цілісність у більшій чи меншій нау­ковій праці.
Смілянський природничо-математичний ліцей
Асоційована школа ЮНЕСКО
Роботу виконали: Ткаченко
Олексій, Рябовол Євген,
Бутрик Олександр.