Звідки пішли вишиванки

Те, що ми сьогодні називаємо українським народним одягом, формувалося протягом багатьох століть і було пристосоване до особливостей українського клімату і потреб народу. Сільські жителі вдягалися дуже просто — вишита сорочка, штани та невигадливе взуття — личаки або постоли (плетені з лика підошви, закріплені на ногах мотузками), а в теплий період року більшість селян обходилася і без взуття. Знать і старшина вдягалася багатше, і в одязі вельможних людей виразно відчувалися іноземні запозичення.
Основним елементом як чоловічого, так і жіночого одягу протягом століть була довга, набагато нижче стегон, сорочка. Сорочка звичайно була білою і прикрашалася вишитим орнаментом. Вишивка на жіночій сорочці містила інформацію про вік, сімейний і соціальний стан власниці. Найяскравішими квітами вишивалися сорочки дівчат і молодих жінок. Покрій сорочок не був однаковим — наприклад, у закарпатських лемків розріз сорочки знаходився не спереду, а на спині.
Жіночий одяг
Жіночий поясний (такий, що покриває нижню частину тіла нижче пояса) одяг виготовлявся з до мотканих матеріалів. Жінки на полтавщині у свята поверх сорочки вдягали плахту, а в будні дні — чорну запаску, яку називали також «дергою» або «джергою». Дерга являла собою просто прямокутний шматок чорного або синього тонкого сукна шириною близько 170 сантиметрів. Цей одяг не шився, а просто обертався навколо стану і підтримувався поясом. Спідниці з’явилися набагато пізніше, у XVIII—ХІХ століттях. Поверх нижньої сорочки і запаски в багатьох областях України жінки надягали юпку —верхню приталену сорочку із широкою призібраною нижньою частиною.
Виконала учениця смілянського
Природничо-математичного ліцею
Шевченко Діана
І-М курс